ПЛАНУВАННЯ ВИРУЧКИ ПО ГРАФІКУ ПРИЛЬОТІВ

           Пройшов рік від початку війни. За кілька тижнів до річниці я зустрічався зі своїми друзями – чернігівськими підприємцями. Ми говорили не про втрати, хоча кожен зазнав їх у тій чи іншій мірі, а  про плани розвитку наших компаній. На зустрічі нас було шестеро, і всі ми поновили роботу своїх бізнесів за два – чотири місці. Тож далі, логічно, мова про ріст і масштабування.

           Логічно для нас і, певне, вкрай не зрозуміло нашим закордонним колегам із благополучних стабільних економік.

           Війна йде вже рік, і, правду кажучи, прогнози щодо її закінчення досить туманні. Втім, український підприємець не зачаївся в очікуванні ідеальних умов. Та й чи були колись ті ідеальні умови? Буремні 90-ті, кризи 2000-х, пандемія і зрештою – війна. Кожне нове випробування робило нас сильнішими, мудрішими і ще більш винахідливими. Ми  звикли виживати, адже все наше свідоме бізнесове життя ми виживали, цей навик став звичкою, а з початком війни активувався повною мірою. 

           Війна – масштабна криза, ризики та ставки значно вищі, ніж за минулих криз. На зміну страху втратити прибуток або збанкротувати прийшов новий страх - втратити все, включно із власним життям. Незмінною залишається готовність українського бізнесмена знов і знов підніматися, будувати, досягати своїх цілей.

           Розкажу історію мого друга, виробника крафтового пива, успішного ресторатора та власника мережі, до якої входило п’ятдесят продуктових магазинів на Чернігівщині. За рік до війни він провів повну модернізацію свого пивзаводу, збільшив потужності, підписав вдалий контракт, що відкривав для кого компанії шлях на  новий рівень прибутків. 2022-й для нього, як, до речі, і для більшості моїх товаришів, мав стати роком великого прориву. Натомість, став роком великих втрат. Завод друга розбомбили вщент на другий тиждень війни. Більшість магазинів пограбували.

           В цей час він лікувався в одній із районних лікарень на Західній Україні. Після реабілітації цей відчайдушний підприємець приїхав до Чернігова, випив в машині жменю пігулок, що їх прописав лікар перед випискою, та сам-один пішов на згарище, де ще зовсім недавно височів його модернізований завод, а ємкості були по вінця заповнені, певне, найсмачнішим пивом в Україні. «Що ж, відбудуємо!» - знизав він плечами, дивлячись на залишки підприємства, якому присвятив 12 років свого життя.

           І пішов відбудовувати - у прямому сенсі слова. Домовився із іншим виробником пива у Дніпрі про оренду потужностей. Самостійно їздив Україною та скуповував необхідні деталі для налагодження виробничої лінії. А коли перша партія пива була зварена, сів за кермо фури та самостійно повіз продукт у Чернігів – по своїх ресторанах та магазинах, які теж вдалося відбудувати. «Якщо доля дала мені шанс не перетворитися на овоч там, у районній лікарні, то і поновити бізнес я у змозі, навіть якщо для цього потрібно повернутися на 12-13 років назад», - прокоментував товариш. Що ж, новий завод він поки що не побудував, хоч і планує це зробити в найближчому майбутньому. Але до річниці почату війни він вже вийшов на довоєнні обсяги виробництва, а на 2023-й заклав приріст 25%.

           Інший товариш із нашого бізнес-клубу розповів, як його торгівельна компанія змінила систему планування. З десятого жовтня, коли посилилися ракетні атаки, його фахівці прив’язали план виручки до графіку «прильотів», а також склали статистику: за якими товарами покупці повертаються після відбою тривоги, а за якими ні.  Що ви думаєте? Всі прогнози співпадають, бізнес працює і має робочий план, хай тепер і короткостроковий.  

           Є різні способи ведення бізнесу: «як вийшло» (інша назва – посмертний облік), та «як годиться» (з плануванням). Я прихильник другого підходу – як в мирний, так і у воєнний час. Спосіб планування може змінюватися із урахуванням обставин, але війна – не привід для запровадження посмертного обліку.

           Вже згаданий вище мій друг-пивовар розповів, що донедавна він самостійно об’їжджав свої магазини. І кілька разів помічав, що під час відключень світла вони стоять темні, хоча всі обладнані генераторами. «Чому?» - здивовано запитав він співробітників. «У темряві пиво краще продається! Вмикаємо світло – продажі падають», - відповіли йому. Можна довго шукати, де тут логіка. Але мова не про логіку, а про ведення бізнесу під час війни. І якщо є такі дивакуваті закономірності, їх потрібно враховувати.

           24 лютого 2022 року завод моєї компанії Pet Technologies у Чернігові зупинився на два місяці. Перегорювали, перебоялися і повернулися до роботи, хоча багато що змінили в процесах. Насамперед – планування. Раніше на початку року ми склали план, а потім корегували його на щорічній стратегічній сесії в липні. Тепер коригуємо щокварталу. Але головне, що план є. Коли топ-менеджмент показав мені план на 2023 рік, я спитав: «Ви серйозно? Готові під цим підписатися?» Хлопці підписалися. До війни це був би песимістичний сценарій, але тепер – вкрай оптимістичний, враховуючі всі труднощі, породженні війною. Насамперед, пов’язані із експортними ринками – люди бояться платити наперед в Україну. «Не подумайте, ми всі за вас. Але що буде, якщо ми заплатимо, а з вашим заводом….щось станеться?» - абсолютно логічне зауваження, чи не так?

           Зірвалися контракти з ЮАР, до яких ми йшли три роки, кілька контрактів з Латинською Америкою. Але ж це не привід для відчаю. Що робимо? Вперше в історії компанії випускаємо готові машини, відправляємо в Австрію, а звіти продаємо клієнтам. Найскладніше у нашому бізнесі те, що вироби не серійні – кожну машину ми виготовляли під конкретне замовлення. Формувати склад, враховуючи розмаїття моделей та собівартість однієї машини в середньому 200 000 євро  - вкрай складне завдання. Із хорошого – зріс відсоток українських клієнтів, які під час війни зрозуміли, наскільки зручніше працювати з українським виробником, тому що він  одразу приїде і швидко все налаштує. До прикладу, нещодавно машину, яку ми готували для США, але так і не продали, купила у нас українська компанія.

           В річницю російського вторгнення ми виконували доволі складне замовлення для клієнта із Саудівської Аравії. Це форма для дуже рідкісної італійської машини Sacmi. Вона містить у одній формі одразу два гнізда. Всього таких ми зробили 13. Ця машина видуває близько 50 тисяч пляшок на годину (дві величезни фури за годину роботи). Така відповідь ворогу на річницю від українського бізнесу. 

           Є думка, що після завершення війни років п’ять в економіці буде просадка. Я з цим категорично не погоджуюся. На нашій зустрічі підприємців я запитав: «Хлопці, чому ми з вами поновили роботу своїх компаній за чотири місяці, а інші підприємці чекатимуть п’ять років?» Не будуть!